Дуб звичайний (Quercus robur L., syn., Q. pedunculata Ehrh.).

Російська назва — дуб черешчатый.

Дуб — загальновідоме дерево, що належить до родини букових (Fagaceae). Досягає у висоту 30—40 м. Плід — жолудь.

Поширений на рівнинах У передгірній смузі зустрічається дуб скельний (Q, petraea Liebe L.).

Застосування. З лікувальною метою використовують кору дуба (Cortex quercus), яка містить в собі до 20% дубильних речовин, еллагову і галлусову кислоти, цукор кверцит, вуглевод левулін, слиз, білкові речовини, крохмаль і мінеральні солі.

Дубова кора має в'яжучі і місцево-кровоспинні властивості. Відвар з дубової кори (20 2 на 200 г води)

вживається для полоскання ротової порожнини — при стоматитах, запаленні слизової оболонки та при ангінах; для промивань та примочок, при деяких шкірних захворюваннях та хірургічних втручаннях (для цього 400 г кори виварюють у кількох літрах води і дають до ванни). В народній медицині відвар з кори застосовується при лікуванні фурункулів на шиї. Для цього рушник змочують відваром і обв'язують шию. Крім того, відваром з кори лікують обморожені та попечені місця; п'ють при кровохарканні, порушенні менструацій.

Сушені жолуді, очищені від лушпиння і потовчені на порошок, вживають при захворюванні сечового міхура і при поносах. З вилущених і піджарених жолудів готують шлункову каву (на склянку кип'ятку дають ложку потовчених жолудів), якою лікують рахіт, анемію і скрофульозних дітей. Вона корисна також нервовохворим і при сильних менструальних кровотечах. Вживати жо­луді потрібно обережно, оскільки вони у великій кількості отруйні.

Збирання. Чим кора молодша, тим більше в ній дубильних речовин, тому збирають її тільки з молодих гонів і з тонких стовбурів. Найкраще це робити ранньою весною під час сокоруху. Сушити кору потрібно під накриттям. Жолуді збирають у жовтні.