Барбарис звичайний (Berberis vulgaris L.).

Російська назва — барбарис обыкновенный; місцева — байбарис, байбарис-кислич, барбарисник, дерево кисле, кислетка, кисянка, мокриш.

Кущ з родини барбарисових (Berberidaceae); 1,5—3 м заввишки, дуже розгалужений, з гілками, вкритими трироздільними колючками до 2 см завдовжки. Листки оберненояйцевидні, тонкі, пилчасто-зубчасті, звужені в че­решок. Квітки зібрані у пониклі грона. Чашолистків, пелюсток і тичинок по 6. Пелюстки жовті. Цвіте у травні — червні. Плід — червона ягода, достигає у вересні — жовтні.

Росте серед чагарників, на узліссях, особливо на низині і в передгір'ї. Розводиться як декоративний чагарник.

Застосування. В медицині застосовуються корені (Вегberidis radix), кора (Berberidis cortex), листки (Berberidis folia) і плоди (Berberidis fructus).

В барбарисі виявлено алкалоїди: берберин, оксиканти, леостодин. Про його лікувальні властивості знали ще древні вавілонці й індуси.

Берберин знижує артеріальний тиск і сповільнює серцеву діяльність, сприяє скороченню матки, застосовується при лікуванні лейшманіоза і малярії, знижує тонус жовчного міхура. При захворюваннях жовчного міхура (хронічний рецидивуючий холецистит, дискинезія жовчного міхура) препарати барбариса поліпшують відток жовчі, знижують болі і запальні процеси. Листя вживають як кровоспинний і матковий засіб.

Відвар з кори або коріння готують у співвідношеннях 30:20, вживають при кровотечах по столовій ложці щогодини.

Збирання. Корені збирають рано навесні (квітень) або пізно восени (жовтень — листопад). Лопатами розкопують грунт і оголюють корені куща з таким розрахунком, щоб можна було взяти не більше 1/4 частини коренів. Обрубані корені обтрушують від землі і промивають холодною водою.

Кору заготовляють у квітні — травні, в період сокоруху, кусками завдовжки 1—6 см.

Листя заготовляють після цвітіння (травень — липень), плоди — після достигання, у вересні — жовтні.