Лікарські рослини - Техніка збирання лікарських рослин

Block title

Закладки

Реклама

Пошук рослин

Остеохондроз

  • Остеохондроз
  • Заболевание позвоночника - эффективные методики лечения и профилактики

    Косметологія

  • Пилинг
  • Уся інформація про пилингах, протипоказання і ефективність процедури.

    Статистика

    Попередження

    При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на www.lekras.at.ua обов'язково.
    Загальні правила. 

    Лікарськими називають ті рослини, які містять в собі цілющі речовини: алкалоїди, глюкозиди, сапоніни, дубильні речовини, ефірні масла, вуглеводи, фітонциди, органічні кислоти та їх солі, вітаміни тощо. Всі, хто збирає лікарські рослини, повинні вміти відрізняти їх від споріднених з ними видів, які не мають лікувального значення. Для цього необхідно знати всі ознаки, характерні тій чи іншій лікарській рослині, як наприклад, будову квітів, форму листків, характер росту тощо. Необхідно знати також місця зростання потрібних лікарських рослин, які їх частини і в який час збирати. Справа в тому, що певні хімічні речовини, які обумовлюють лікувальну властивість рослини, звичайно знаходяться лише в окремих її органах, підземних (коренях, кореневищах, цибулинах, бульбах) чи надземних (стеблах, листках, корі, квітках, плодах). Таким чином різні частини однієї й тієї ж рослини мають іноді й різне лікувальне значення.

    Протягом року хімічний склад рослини змінюється. Деякі речовини вона то накопичує, то інтенсивно використовує для свого розвитку. Так, трав'янисті багаторічні рослини, підземні корені яких складаються з цибулини і кореневища, протягом літа нагромаджують поживні речовини, а весною витрачають їх на утворення нових надземних гонів. Періодично змінюються не тільки запаси поживних речовин, а й їх хімічний склад.

    Цибулини і кореневища рекомендують збирати восени або на початку весни, бруньки — весною, в період найбільшого набубнявіння, тобто тоді, коли рекомендовані частини рослини досягнуть певної стадії свого розвитку.

    Щоб рослини не втрачали лікувальних властивостей, найкраще збирати їх в суху сонячну погоду, коли спаде роса. При цьому уважно стежити, щоб рослини не були пошкоджені гнилизною, комахами, черв'яками, щоб мали властивий їм колір.

    При заготівлі сировини можна користуватися ножицями, серпом, копалкою, лопатою, ножем.

    Рослини укладають в кошики, ящики, мішки або іншу тару. При цьому їх не можна м'яти або туго набивати. Тара повинна бути цілком чистою і сухою.

    Заготовлена сировина повинна зберегти всі лікувальні речовини, для чого її потрібно якнайшвидше висушити. Найкраще це робити на горищі під залізним дахом, де є протяг, у клуні чи в інших приміщеннях, куди не проникає сонячне світло, а також в спеціально обладнаних сушарках, у печах з температурою не вище 30—50°.

    Підготовлену до сушіння сировину розкладають тонким шаром на чистих простирадлах, полотнищах, спеціальних решітках, рогожках тощо.

    Жива рослина містить в собі органічні речовини — ферменти або ензими, з допомогою яких в ній відбуваються складні хімічні процеси. У відмираючій рослині вони різко прискорюють процес розкладання цілющих речовин — глюкозидів, алкалоїдів, вітамінів, в результаті чого знижується їх лікувальна властивість. Своєчасне ж видалення вологи оберігає лікарські рослини від шкідливого впливу цих ферментів. Таким чином, сушіння є одним з найважливіших етапів у справі заготівлі якісних лікарських рослин.